«Вона просто не хоче говорити», — ми в Розмовляйко часто чуємо такі слова від батьків. Але якщо дитина мовчить не тиждень і не два, а місяцями, і мовчить вибірково або повністю, то це вже не «характер» і не впертість. Це може бути мутизм — стан, який потребує глибшого розуміння і допомоги фахівців.
Трішки про мутизм простими словами
Мутизм — це не порушення слуху, не алалія і не затримка мовлення. Це відсутність мовлення при збереженому його розумінні. Тобто дитина чує вас, розуміє, що до неї звертаються, але не відповідає ні словами, ні повтореннями. Водночас фізіологічно вона може говорити: мовленнєвий апарат функціонує, м’язи працюють, звук можливий.
І це не капризи дитини! Мутизм виникає найчастіше на фоні стресу, тривожних розладів чи психоемоційного напруження. Буває, що дитина пережила травматичну подію (переїзд, переляк, лікарня, тиск у садочку), і її психіка захищає себе відновою в спілкуванні.
Розрізняють два основних види мутизму, і важливо не плутати їх між собою: селективний та елективний.
Селективний мутизм (або вибірковий) — це поведінковий розлад, коли дитина мовчить у конкретних ситуаціях або в присутності певних людей. Наприклад, у садочку мовчить, а вдома не замовкає, або не говорить із дорослими, але спілкується з однолітками. Часто це дуже розумні, емоційно чутливі діти, які прагнуть контролювати ситуацію, уникаючи розмови там, де їм страшно або некомфортно. Цікавим є те, що у звичних умовах дитина говорить вільно, і батьки можуть довго не знати про проблему, доки її не помітять педагоги чи логопед. Важливо зазначити, що селективний мутизм не тотожний аутизму. За аутизму мовлення може бути відсутнє у всіх соціальних сферах, тоді як при мутизмі — тільки в певних.
Елективний мутизм — це повна відмова від мовлення, незалежно від ситуації, оточення чи близькості стосунків. Така форма може з’явитися після важкої психічної травми або внаслідок серйозного емоційного потрясіння. Інколи — після травм гортані, але без порушення іннервації. Рухова активність водночас збережена, дитина виконує інструкції, контактує невербально, але мовчить постійно. Цей стан потрібно чітко відрізняти від алалії, коли мовлення відсутнє через незрілість мовленнєвих зон мозку.
А якщо це не мутизм, а просто протест чи впертість?
При мовленнєвому негативізмі дитина свідомо не говорить: вона відчуває тиск і протестує, але усвідомлює свій вибір. При мутизмі ж це не свідомий вибір. Дитина хотіла б говорити, але не може, бо її блокує страх, напруга, тривога.
Самостійно зрозуміти, що в дитини мутизм досить складно. Часто симптоми розмиті, і дитина поводиться інакше вдома й у соціумі. Для точного розуміння стану потрібна командне оцінювання логопеда, психолога, психіатра або дитячого невролога.
Ознаки, які повинні насторожити батьків:
- дитина говорить лише в одному безпечному середовищі;
- мовлення зникає раптово після події (страху, переїзду, конфлікту);
- відсутня відповідь навіть на прості запитання в садку чи школі;
- є сильне напруження внаслідок спроби заговорити: дитина червоніє, стискається, опускає голову;
- відсутність вербального контакту, але невербальна поведінка залишається активною.
Що робити, якщо ці ознаки вже є в дитини? Перше — не тиснути, оскільки вимоги типу «ну скажи!», «доки ти будеш мовчати?» лише поглиблюють мутизм. Друге — звернутися до фахівців.
При мутизмі психолог є ключовою фігурою в корекції. Його завдання — зняти емоційні блоки, пропрацювати травму, навчити дитину безпечно висловлюватись. Логопед же працює вже після зниження страхів: м’яко включає мовлення в грі, поступово вводячи голос.
Затягування із розв’язанням проблеми часто призводить до ускладнень: дитина втрачає комунікативні навички, формується соціальна тривожність, знижується самооцінка, виникають труднощі з навчанням і спілкуванням у колективі.
У Розмовляйко ми розуміємо, наскільки тендітним є дитячий мовленнєвий світ. Ми не змушуємо, ми створюємо умови, у яких дитина поступово розкривається. Якщо мовчання триває, не чекайте, що воно мине з віком. Зверніться до нас, і разом ми знайдемо шлях до мовлення вашої дитини.
